У ніч на 21 лютого, коли пів Львова чергувала на вулицях міста, щоб уберегти його від можливих провокацій, я побачив відому тепер усім фотографію Ігоря Костенка на дверях економічного факультету. І мені стало особливо болісно, – я знав цього хлопця.

І не тому, що мені доводилося читати лекції на його курсі. Як викладач, який не вів у нього практичних занять, ніколи не проводив перекличку, знайомився із студентами лише під час іспиту, я не пам’ятав його імені та прізвища. Хоча візуально я його запам’ятав ще тоді.

Ближче я познайомився із Ігорем через два роки восени 2012 року, коли він був уже на четвертому курсі. Тоді він прийшов до мене на пораду.

Він приніс бізнес-план і стратегію свого майбутнього підприємства. Він планував займатися виробництвом електроенергії на міні гідроелектростанціях. Він бачив місію підприємства – стати одним із лідерів виробництва електроенергії в Україні. Разом із партнером вони планували почати із відновлення і будівництва міні-ГЕС у селах Князівка та Путилівка, МГЕС Случ. …

Я тоді не вникав і не мав особливого бажання вникати у подані ним розрахунки. Мої поради мали загальний характер: я пропонував викласти матеріал у формі, доступній потенційному інвесторові, підказав де можна шукати необхідні фінансові ресурси, скерував його для консультацій до свого товариша і таке інше.

Хлопець розповідав, що захоплюється спортом, що є спортивним журналістом, дописувачем в українську вікпедію. Розповідав, що технічні аспекти реалізації проекту вивчив, завдяки своєму батькові – учителеві фізики.

Що запам’яталося особливо? У стратегії йшла мова про діяльність, пов’язану із дослідженням космосу. Я ще тоді сказав йому: “Ігорку, стримайся. Давай, поки-що, обмежимось. Давай, конкретизуємо стратегію, виходячи із твоїх нинішніх реальних можливостей. А космос залишимо на потім. Коли прийде час”.

Його час прийшов 20 лютого 2014 року.

ВІЧНА ЙОМУ ПАМ’ЯТЬ!

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯМ НЕБЕСНОЇ СОТНІ!

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!