Петро Якимів народився у багатодітній родині і був 6-ю дитиною у сім’ї Віри та Мар’яна Якимівих у с. Старий Милятин (сьогодні Буський Золочівський р-н, Львівська область). Навчався у Новомилятинській ЗЗСО I-III ст. Як пише рідна сестра Марія: «Петро зростав доброю, щирою, життєрадісною, працьовитою людиною». У 2008 році вступив до Природничого коледжу ЛНУ імені Івана Франка. Навчався на напрямку «Прикордонний екологічний контроль» до 2011 р. У 2011 р. вступив на Географічний факультет ЛНУ імені Івана Франка. У 2013 р. Петра призвали в армію, а вже у 2014 р. він став учасником АТО. У 2017 р. був звільнений в запас. Свою майбутню дружину, медсестру за фахом, Орисю Ширу зустрів у 2017 р у селі Старий Милятин. 12 серпня 2018 р. молода пара одружилася і взяла шлюб у Храмі Стрітеня Господнього (с. Старий Милятин). У 2019 році у Петра та Орисі народилася трійня: Артем, Злата та Діана. Як зазначає у спогадах сестра: після одруження брат деякий час працював за кордоном, щоб забезпечити гідне життя своїй дружині і дітям яких безмежно любив. Попри те, що Петро мав юридичне право як багатодітний батько трьохрічних трійнят не йти на фронт, але з почуття обов’язку Петро, не кажучи нікому з рідних, поїхав на полігон, адже був дуже відповідальною людиною. Загинув Петро 30.03.2022 р. від артилерійського обстрілу і масованого бойового зіткнення під м. Попасна Сіверськодонецького району Луганської області.
Бойовий шлях

Петро Якимів (позивний Якут) у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила майже два роки захищав Україну у зоні АТО. Захищав територію Херсонської, Донецької та Луганської областей, брав участь у боях за аеропорт у м. Луганськ. З 4.07.2014 р. по 29.06.2015 р. був гранатометником. З 30.06.2015 р. по 22.09.2015 р. – старший стрілець. З 22.09.2015 р. – командир бойової машини. З 13.07. 2015 р. Петро був звільненим у запас. Отримав осколкове поранення, лікувався у госпіталі, але рідних про це не повідомив, щоб не хвилювалися. У перші дні повномасштабної війни Петро організував виїзд дружини та дітей за кордон, сам також міг поїхати, адже був батьком трьох малолітніх дітей. Як згадує товариш дитинства Петра Яромир Шевців: «Петро зібрав речі і вирушив у військову частину до Яворова, а звідти на схід України». Петро був таким, що не міг відсиджуватися, а у військкоматі навіть не сказав, що у нього троє дітей. Він знову долучився до своєї 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Сестра Марія згадує, що Петро перед тим як ти на війну сказав: «Як побратими будуть без мене. Хто як не я. Він вірив у Перемогу і своїм патріотизмом надихав інших». Дружина і рідні про смерть Петра дізналися з соціальних мереж від дружини побратима. Тверду позицію Петра засвідчують слова, які він часто повторював, а тепер викарбувані на його могилі: «Душу Богові! Життя Україні! Честь Собі». Похоронений у с. Жовтанці, Жовтанецької територіальної громади Львівського району Львівської області.

Увічнення пам’яті:

• На честь Петра Якиміва названо вулицю у с. Жовтанці Жовтанецької територіальної громади Львівського району Львівської області.
• На географічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка (вул. П. Дорошенка,41): пам’ятний стенд «Герої-географи».