Географи-першокурсники Львівського університету повернулися з маршрутного розділу практики

28.07.2017 | 10:43

З 7 по 19 липня 2017р. дві групи географів-першокурсників географічного факультету (групи ГРН-12, керівники проф. Кукурудза С.І. і асист. Теліш П.С. та ГРО-12, керівники доценти Байцар А.Л. і Лабінська Г.М., Матвіїв В.П.) проходили маршрутний розділ географічної практики.

Маршрутний розділ – заключний розділ комплексної фізико-економіко-географічної практики. Під час цього розділу студенти під час автобусного маршруту Львів – Затока (Одеська область) – Львів ознайомилися не лише з особливостями природних умов за маршрутом, а й відвідали цікаві історико-культурні об’єкти.

Першою зупинкою на маршруті стало м. Меджибіж Хмельницької області, де студенти відвідали давню фортецю. Сьогодні Меджибіж відомий насамперед своєю фортецею. Меджибізька фортеця – найстаріша з усіх, що є на Поділлі. Писемні джерела свідчать, що ще у ХІІІ ст. на цьому місці існувала дерев’яна оборонна споруда із земляними валами, яка, однак, не витримала натиску татар у 1241 р. І лише через більш, як 200 років є перша згадка про мурований замок у Меджибожі. Протягом багатьох років фортеця часто переходила із рук в руки. Та за всю історію Меджибожа немає жодної згадки, щоб вороги взяли фортецю приступом. Від 1540 р. Меджибіж став приватною власністю. Тут запанували польські магнати, спершу Синявські, згодом Чарторийські. Господарювали у замку і козаки, і польські військові, і турецькі солдати. У 1830-х роках фортеця стає осередком військового постою російських вояків.

Кожна доба додавала до замку щось своє, змінювала його, руйнувала, а потім знову відновлювала. У XVI ст. Меджибізький замок серйозно реконструювався, тоді ж і була створена система укріплень, що збереглася до нашого часу.

Вже у наші дні Меджибізька фортеця стала державним історико-культурним заповідником. Реставрація триває, та це не заважає замку жити повним життям. Щоліта, уже протягом десяти років, тут проводять фестиваль «Стародавній Меджибіж». Щоразу у Меджибіж, що зазнав слави міста ще з часів Київської Русі, з’їжджається все більше людей: з різних областей і сусідніх країн. Екскурся територією замку сподобалася студентам-першокурсникам, про що свідчить велика кількість запитань, заданих екскурсоводу.

Наступною зупинкою географів-першокурсників стало м. Вінниця, де вони відвідали відомий музичний фонтан. Вінницький фонтан ROSHEN – найбільший в Європі плавучий фонтан, розташований на річці Південний Буг. Його унікальність полягає в так званій “зимуючій технології”, яка дозволяє занурювати конструкцію фонтану під лід на зимовий період. Висота вертикального струменю води становить 60 метрів, фронтальний розліт – понад 140 метрів. Фонтан було збудовано ще у 2011 р. виключно за рахунок приватних інвестицій, Фонду Петра Порошенка. В ході будівництва фонтану також було відремонтовано понад 700 метрів набережної, прокладено нову систему освітлення, здійснено благоустрій 16,5 тис. кв. м. навколишньої території. Крім цього для встановлення фонтану було розчищено частину русла Південного Бугу в об’ємі 28000 куб.  м. ґрунту. Фонтан у Вінниці вже став популярним об’єктом, про що свідчать велика кількість туристів не лише на вихідних, але й в будні дні.

Після цього через нічний переїзд студенти-першокурсники приїхали в Центральний район курорту Затока. Сучасна Затока – смт. в Білгород-Дністровському р-ні Одеської обл. Південна частина селища розташована на вузькій піщаній Будацькій косі, що відмежовує Чорне море від Будацького лиману, решта – на дещо довшій Кароліно-Бугазькій косі між Чорним морем і Дністровським лиманом. Відтак Центральний район Затоки лежить у тій частині області, яка повністю охоплює історичний регіон Буджак, а два інших північніше, розташовані на землях, які за Османської імперії називалися Єдісаном. Це місце розташоване у цікавих природних умовах було вибране невипадково.

Поселення Затока засноване ще в 1827 р., внаслідок встановлення на Цареградському гирлі навігаційного знаку. У 1850 р. дирекцією Чорноморських маяків було прийнято рішення цьому знаку присвоїти статус маяка на чолі з лоцмейстером і командою матросів з 6 чоловік. У 1877 році замість дерев’яної споруди збудували вежу висотою 16 м з ліхтарними приміщеннями, в якій була встановлена лінза Френеля з газожаровою установкою. У 1955 р. у Затоці побудували розвідний залізничний міст через Цареградське гирло, яке з’єднує Дністровський лиман і Чорне море. З цього часу починається швидкий розвиток Затоки як курорту.

Наявність піщаного пляжу шириною 50 метрів і завдовжки понад 5 кілометрів та мілководдя зробило Затоку одним з популярних місць відпочинку жителів України, Молдови, та Білорусі. У Затоці побудовані десятки баз відпочинку. Починаючи з 2014 р. в Затоці проводиться фестиваль Джаз-Коктебель, рішення про перенесення якого з Коктебелю було прийнято у зв’язку з анексією Криму Росією.

Згодом першокурсники відвідали м. Білгород-Дністровський і відому Акерманську фортецю.

Акерманська фортеця – одна з наймогутніших та найцікавіших фортець південної України. Її досить добре збережені мури, що височіють над темними водами лиману, і нині вражають своєю величчю та неприступністю. Фортеця стоїть на скелястому березі Дністровського лиману на місці Тіри – давньогрецького міста-поліса V–IV ст. до н. е. Укріплення, що формувалося протягом XIV – XV ст, складається з чотирьох частин: цитаделі або генуезького замку північного (гарнізонного), південного і портового дворів. Найбільш давньою є цитадель, споруджена в другій половині XIII – першій половині XIV ст., імовірно, генуезцями. На рубежі XIV-XV ст. придністровські землі увійшли до складу Молдавського князівства, і місто-фортецю стали називати Четатя-Алба (Біла фортеця). Протягом 1438-1454 рр. у південному напрямку від цитаделі було зведено могутню фортифікаційну систему, що складалася з двох поясів оборонних мурів, загальною довжиною близько 2 км, і 26 башт. Незважаючи на міцність укріплення, у 1484 р. після тривалої облоги його захопили турки й назвали Акерман (Біла фортеця). Понад 300 років перебувала фортеця під турецьким володарюванням. У 1789 р. Акерман перейшов під управління російських військ, а з 1832 р. фортеця втратила військово-оборонну функцію.

До нашого часу збереглися оборонні мури та башти, що визначають історично сформовану планувально-просторову структуру фортеці. З початку XX ст. тут ведуться реставраційні роботи, що дало можливість активно використовувати історико-архітектурний комплекс із культурно-туристичною метою.

Акерманська фортеця є унікальною пам’яткою оборонної архітектури XIIІ-XV ст., цінним об’єктом наукових досліджень і культурно-туристичного використання. Вона користується щораз більшою популярністю не лише в українських, але й зарубіжних туристів. Екскурсія територією цієї фортеці неабияк зацікавила студентів-географів.