Історія географії в Університеті

Географія як науковий напрямок і предмет викладання у середніх та вищих школах у межах України має давні традиції. Досить згадати вихідця з Галичини – астронома, географа та медика Юрія Дрогобича (1450–1494), який у своєму “Прогностикумі” на 1483 р. визначав координати багатьох європейських міст, у тім числі Львова.

Предтечею географії у Львівському університеті справедливо можна вважати Б. Гакета. Перед тим як в Університеті краківський геоботанік Антоній Реман у 1882 р. заснував першу кафедру географії, тут існувала кафедра під назвою “історія природи з фізичною географією, технологією і рільництвом”. Власне на цій кафедрі у 1790–1805 рр. працював визначний дослідник географії України – Б. Гакет.

Б. Гакет
(1739–1815)

Австрійський вчений Бальтазар Гакет (Hacquet) був різнобічним науковцем, дослідником та мандрівником. Він народився у 1739 р. в Лєконке у Нижній Бретані (Франція). В 1787 р. Б. Гакет переїжджає до Галичини й працює до 1805 р. професором природничого відділу Львівського університету.

Серед географічних досліджень в Україні найважливішим є опис подорожей по Північних Карпатах у 1788–1795 рр., що вийшов у чотирьох томах під назвою “Hacquet’s neueste phisikalisch-politische Reisen in den Jahren 1788–1795 durch die Dacischen undSarmatischen oder Nordlichen Karpathen”. Одна з найбільших заслуг Гакета полягає в тому, що він, очевидно, вперше визначив простягання Карпат,  як дуги від Дунаю в районі сучасної Братіслави на північному заході до Дунаю в районі Залізних Вод на південному сході.

Географічну характеристику Правобережної України та Криму подає Б. Гакет у своєму творі: “Reise durch die neu eroberten Provinzen Russlands, im Jahr 1797, …” Зокрема, у цій роботі ріку Південний Буг він справедливо називає “Бог”.

А. Реман
(1840–1917)

1 січня 2013 р. виповниться 130 років, з того часу, як відомий географ і геоботанік Антоній Реман очолив кафедру географії у Львівському університеті. Кафедра переросла в Інститут географії у 1897 р. З ім’ям А. Ремана пов’язаний перший період становлення географії у Львівському університеті. А. Реман студіював ботаніку в Яґеллонському університеті в 1860–1863 рр., а в 1864 р. – отримав науковий ступінь доктора філософії. Багато подорожував і зібрав безцінну колекцію рослин з різних куточків світу. В 1879 р. був габілітований на посаду доцента географії у Львівському університеті. Перед відкриттям кафедри географії А. Реман пройшов дворічні студії в 1880 р. у Бонні з географії, геології, астрономії у Ріхтгофена, Лассаля, Шуттера, а в 1881–1882 рр. у Відні – з географії, геології і кліматології у Сімоні, Зюсса і Ганна.

А. Реман виховав плеяду відомих географів серед яких Григорій Величко – перший його докторант і перший українець – доктор географії.

Г. Величко
(1863–1932)

Г. Величко захистив дисертацію на тему “Пластика українсько-польських земель з особливою увагою до Карпат” (1893). Заслугою Г. Величка є спроба першого природно-географічного поділу Карпат, де він вперше використав термін “бескид” для позначення певного типу гір. Цей термін широко використовують і сьогодні в географічних поділах Карпат. Серед інших праць Г. Величка варто згадати “Народописну карту українсько-руського народу” (1896), яка започаткувала українську етно-картографію, а також надруковану частково “Географію України-Руси” (1902).

Перший період становлення географії у Львівському університеті пов’язаний з навчанням у ньому(у 1895–1899 рр.) і першими науковими працями ще одного учня А. Ремана – відомого українського географа, фундатора національної географії, академіка Степана Рудницького. Географічні і геологічні виклади у Львівському університеті проводили професори Р. Зубер і Я. Семирадський. У 1904 р. С. Рудницький студіює у Відні географію у А. Пенка, а геологію у В. Уліга.

С. Рудницький
(1877–1937)

Диплом доктора філософії отримав у 1901 р. за роботу “Про плями сонячні”. Перші наукові праці, завдяки яким він здобув широке визнання, і які сьогодні мають високу наукову цінність. Фундаментальною була праця “Нинішня географія” (1905). А також “Знадоби до морфології карпатського сточища Дністра” (1905), “Знадоби до морфології підкарпатського сточища Дністра” (1907), “Знадоби до морфології подільського сточища Дністра” (1913), “Начерк географічної термінології” (1908), “Коротка географія України. Антропогеографія” (1914), “Основи морфології і геології Підкарпатської Руси і Закарпаття взагалі” (1925), “Ukraina. Land und Volk” (1916). С. Рудницький став основоположником національної політичної географії і геополітики.

Е. Ромер
(1871–1954)

З 1911 р. Інститут географії у Львівському університеті очолив учень А. Ремана, другий його докторант Еуґеніуш Ромер – відомий польський географ, кліматолог, картограф, який керував ним до 1933 р. Е. Ромер географічну освіту здобув у Львівському і Краківському університетах. Докторську дисертацію захистив у 1894 р. В 1895–1896 рр. був стипендіатом А. Пенка у Відні, де студіював морфологію, гідрографію і методику викладання географії. Після цього в Берліні вивчав аерологію, метеорологію і кліматологію та геоморфологію. У 1921 р. Е. Ромер створює при університеті Інститут картографії, а також поза університетську установу “Книгарня Атлас” (KsiąźnicaAtłas), де друкували численні атласи, окремі карти й підручники.

З 1933 р. Інститут географії очолив професор Август Ціргофер – один з вихованців Е. Ромера, відомий своїми працями з геоморфології, доктор габілітований з 1927 р. Був завідувачем кафедри географії також у 1939–1941 рр. і 1944–1945 рр. З 1945 р. до 1963 р. – завідувач кафедри фізичної географії Познанського університету (Республіка Польща). Крім геоморфологічних праць, у післявоєнний період А. Ціргофер публікував праці з регіональної географії, географії населення.

А. Ціргофер
(1893–1969)

Володимир Кубійович став загальновизнаним лідером української географічної науки і географії України, коли її знамено випало з рук фундатора української географії академіка С. Рудницького, що був репресований більшовицькою владою у Харкові (1933) і розстріляний у Сандармоху (Карелія, 1937). Великий внесок В. Кубійович зробив у становлення і розвиток української картографії. Найвидатнішим твором у цій ділянці є “Атляс України й суміжних країв” виданий у 1937 р. у Львові. Для підготовки цього видання В. Кубійович згуртував велике коло західноукраїнських учених – географів, картографів, природознавців, геологів, археологів, істориків, філологів та ін.,переважно зі Львова. Серед яких: І. Крип’якевич, І. Іваницький, Ю. Полянський, В. Садовський, І. Тесля, М. Кулицький та ін. Під його керівництвом опубліковано майже два десятки карт, присвячених населенню України.

В. Кубійович
(1900–1985)

У повоєнні роки В. Кубійович був відомим передусім як енциклопедист, організатор і головний редактор “Енциклопедії українознавства”, що вийшла на Заході українською і англійською мовами. Ця енциклопедія вважається найбільшим досягненням української науки в діаспорі, тепер вона стала великим надбанням усього українського народу. Видання енциклопедії доводить зрілість нації, самоусвідомлення як частини людства, його історії та культури.

Керівником Інституту географії з 1939 р. став Юрій Полянський, який на цей час (період між двома світовими війнами) був відомий у наукових колах як географ,геолог і археолог, зокрема своєю унікальною роботою “Подільські етюди: тераси, леси і морфологія Галицького Поділля над Дністром” (1929). Ю. Полянський був першим українцем, який після довгої перерви потрапив на роботу в Інститут географії.

Ю. Полянський
(1892–1975)

Другий період розвитку географії у Львівському університеті розпочався після закінчення другої світової війни (1945 р.) і тривав до другої половини 80-х років. Утворений у 1945 р. географічний факультет поповнився переважно випускниками Харківського університету (А. Ващенко, П. Цись, І. Сваричевський та ін.). Серед викладачів була випускниця Віденського університету О. Степанів, відомий географ і громадський діяч.

О. Степанів
(1892–1963)

Олена Степанів зробила значний внесок у становлення української національної антропогеографії, яке власне, і закінчилося її працями періоду Другої світової війни, особливо фундаментальною монографією “Сучасний Львів” (1943); проклала помітну борозну в антропогеографії і геоурбаністиці України, у географічній регіоналістиці і в географічному краєзнавстві, у дослідництві мандрівництва, національної освіти й охорони здоров’я, у національній картографії; немала її роль як організатора української географічної науки й освіти.

У 1945–1950 рр. на факультеті функціонувало чотири кафедри: загальної фізичної географії (завідувач до 1947 р. П. Цись, з 1947 р. – М. Андріанов), економічної географії (завідувач А. Ващенко), регіональної фізичної географії (завідувач до 1947 р. П. Бучило, з 1947 р. – П. Цись), геодезії і картографії (завідувач С. Євсєєв).

З 1950 р. до 1988 р. функціонує три кафедри: фізичної географії (завідувач в 1950–1954 рр. М. Андріанов, 1954–1974 рр. – К. Геренчук, 1974–1994 рр. – Г. Міллер, 1994–2001 рр. – Б. Муха (виконувач обов’язків), з 2001 р. – А. Мельник); економічної географії (завідувач в 1947–1984 рр. А. Ващенко, 1984–1986 рр. – М. Паробецький, 1986–1987 рр. – М. Гонак (два останні – виконувачі обов’язків), 1987–1990 рр. – Ф. Заставний, з 1990 р. – О. Шаблій; геоморфології (завідувач 1950–1971 рр. – П. Цись, 1971–1976 рр. – Л. Скварчевська, 1976–1987 рр. і з 1990 р. – Я. Кравчук, 1987–1990 рр. – І. Ковальчук).

За період із 50-х до початку 80-х років ХХ ст. створено і розвивалися навчально-наукові стаціонари у Передкарпатті (Дністровський географічний стаціонар, смт. Єзупіль Івано-Франківської обл.), на Поліссі (Шацький біолого-географічний стаціонар, смт. Шацьк Волинської обл.), у Карпатах (Чорногірський географічний стаціонар, смт. Ворохта Івано-Франківської обл.), на Розточчі (Розтоцький ландшафтно-геофізичний стаціонар, смт. Брюховичі).

Наступним етапом розвитку географії у Львівському університеті вважаємо період, що розпочався з другої половини 80-х – початку 90-х років ХХ ст. З початком цього періоду, який припадає на час докорінної перебудови суспільства і становлення Української держави, пов’язаний бурхливий структурний ріст факультету, становлення і розвиток нових наукових напрямів і шкіл. За неповних п’ять років створено чотири нових кафедри: раціонального використання природних ресурсів і охорони природи (1988 р., завідувач у 1988–2003 рр. – Ю. Туниця, з 2003 р. – С. Кукурудза), географії України (1990 р., завідувач Федір Заставний), політичної географії і країнознавства (1992 р., завідувач – М. Мальський; у цьому ж році, після створення факультету міжнародних відносин й обрання М. Мальського деканом перейшла в структуру цього факультету, згодом поділилася і змінила назву), географії ґрунтів (1993 р., завідувач С. Позняк). Дещо пізніше створено ще дві кафедри: конструктивної географії і картографії (2000 р., завідувач у 2000–2008 рр. – І. Ковальчук, з 2009 р. – В. Петлін) і туризму (2003 р., завідувач М. Мальська).

Створено нові науково-дослідні і навчальні лабораторії: інженерно-геоморфологічних досліджень – НДЛ-51 (1990 р., з 2000 р. – інженерно-географічних, природоохоронних і туристичних досліджень), ґрунтознавства й екології землекористування – НДЛ-52, фізико-хімічних аналізів ґрунтів, комплексного атласного картографування, ландшафтно-екологічних інформаційних систем, аналізу ґрунтів і природних вод, дослідження територіальних суспільних систем, геоінформаційного моделювання і картографування, геохімії і геофізики ландшафтів, геоінформаційних систем і ландшафтного планування.

За двадцятирічний період української незалежності у Львівському університеті остаточно сформувалися чотири наукові школи географічної науки: ландшафтознавча (проф. Г. Міллер, проф. А. Мельник), геоморфологічна (проф. Я. Кравчук), ґрунтознавча (проф. С. Позняк), суспільно-географічна (проф. О. Шаблій). Покладено основи нових шкіл: конструктивно-географічної (проф. І. Ковальчук, проф. В. Петлін), природоохоронної (акад. Ю. Туниця, проф. С. Кукурудза). У цих школах появилися нові напрямки: наприклад, геополітичний (проф. М. Дністрянський, доц. О. Вісьтак), геокультурний(проф. І. Ровенчак), туризмологічний (проф. М. Мальська ) та ін.

Деканами факультету у різні роки були доц. В. Левицький (1945–1946), проф. А. Ващенко (1946–1951), доц. І. Сваричевський (1951–1952), доц. П. Ситніков (1952–1953), проф. П. Цись (1953–1964), доц. М. Андріанов (1964–1968), доц. П. Климович (1968–1974), доц. Б. Лящук (1974–1976), проф. Г. Міллер (1976–1984), проф. Я. Кравчук (1984–2002), доц. Я. Хомин (2002–2011). З березня 2011 р. деканом факультету став доц. В. Біланюк.

 

Інформаційне джерело:

Географічний факультет / [за редакцією В. Біланюка, Є. Іванова]. – Видання друге, перероблене і доповнене. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2016. – 98 с.